Почему мы запоминаем во всех подробностях то, что с нами случилось, но неспособны запомнить, сколько раз мы рассказывали об этом одному и тому же лицу?

Жінка - це дивне створіння! У неї є день народження, але немає року народження.

Прибігає на пари захеканий студент. Професор до нього:
- Чому спізнюємося, шановний?
- Розумієте, я брав участь у ралі. Ну, і небагато спізнився.
- Добре, сідайте.
Через п'ять хвилин у цю ж аудиторію завалює ще 10 людей. Професор:
- Чому спізнюємося?
- Розумієте, наш одногрупник брав участь у ралі, ну, так ми за нього уболівали, і тому спізнилися!
- Ну, добре, сідайте.
Ще через п'ять хвилин у цю же аудиторію заходить молоденька дівчина. Професор до неї (роздратовано):
- Дівчина, і ви з ралі?
Та (зніяковіло):
- Ні, я тільки пісяла.

Iде гуцул на авто, на повній швидкості. Дивиться Даїшник стоїть.Нетормозить, думає, а не гріх, як зіб’ю, бо то москаль-москалем.Збив.Завіз тіло на цвинтар, дає старому гробареві пляшку оковитої, каже:
- Поховайте вуйку, бо воно вистрибнуло саме на дорогу, я їй-богу, не винний.
- Та чого ж не поховаю, синку.
Такі домовились. Їде далі гуцул. Ще одного такого збив, приїжджає зтіломна цвинтар, дивиться, гробар за столиком сидить, вже фляжкудопиває.Гуцул кладе трупа на землю, каже:
- Слава Йсусу.
Дід обертається
- Слава навіки!
- А що, діду, закопали того?
- Та закопав..
- Та як закопали, як во він лежить.
- Йой, синку, забув видно. Старий вже я. Зара закопаю.
Гуцул подякував і пішов.
В ДАІ б’ють тривогу:
- шо ета такоє! Гдє наши люді? Паєхать, правєріть!
І послали одного. Приїжджає, дивиться, всюди тихо, темно,тільки нацвинтарі лямпа хитається і чути як гробар лопатою цьвьокає. Приходитьна цвинтар, дивиться, а старий лопатою землю прихлопує на свіжіймогилі. Підходить до гробаря і каже:
- Ізвінітє, а што ета ви так позна тут дєлаєтє?
Старий гуцул обертається, замахується лопатою і б’є що є сили:
- ТА ТИ КУРВО ВЛЯЖЕШСЯ НИНІ ЧИ НЄ???!!!

Розмова двох друзів:
— Слухай, я більше так не можу. Воно мене дістало.
— Хто?
— Кошеня, весь час в кімнаті, на килим робить. На я його мордою туди потикаю і у вікно.
— На і що, привчив?
— Так, тепер воно на килим наробить, мордою потикається і у вікно стрибає.