Закрыть
|← Старое Новое →|

Прометей

Ця поема написана Андрієм Малишко у 1946 р.
Я надрукую тільки маленький уривок.

Прометей

Ну, от і все. Б’є барабан.
Мовчить юрба. Завмер майдан.

Стоять жінки у три ряди,
Дівчата й згорблені діди,
І хлопчаки побіля тину
Злетілись, стихли на хвилину,
Почувши подихи біди.

А він – в пілоточці своїй.
У гімнастьорці польовій.
В юхтових чоботах – напроти,
В очах ні крику, ні скорботи,
Таким ходив, мабуть, і в бій.

Лиш похилився раз чи два...
Чи закрутилась голова?
Від рани стомленого тіла
Уся сорочка потемніла,
Вся поруділа: не нова...

- Це ваш? – Це наш, - говорить дід.
- Це наш, - хлопчак за дідом вслід.
- Це наш, дівча ступа охоче
І щиро дивиться ув очі,
Щоб не хитнувся, не поблід.

Ідуть мовчазно ковалі,
А в хлопця руки в мозолі.
Він, може, теж коваль? І знову
Клепав би плуг чи гнув підкову.
- Це наш, - і клоняться к землі.

А тесля теслі: - Підійдім,
Він, може теж возводив дім,
Сушив кленину в ночі літні
Чи ставив тесані ворітні.
- Це наш, клянемось ми на тім!

І матерів гірка любов
Підводить всіх без перемов
До юнака, бо ясночолі
І їх сини воюють в полі.
- Це наш, ми кров дамо за кров.

І вже земля, піднявши цвіт,
Від круч, від поля, від воріт,
Уставши каменем й травою,
Вітрами й ніччю грозовою,
Кричить: - Це наш! Іду на звіт...

Ах, як він мить оцю зустрів!
Немов не дихав не горів...
І тіло – так! Своє це тіло,
І сонце інше засвітило
У кронах чорних яворів.

І навіть сірі горобці
Здаються – срібні промінці,
Дівочі очі, карі й сині.
Він жив. Він житиме однині,
Ховай же муку на лиці!

- Це ваш? Ви брешете. Не ваш!
Чому ж у нього патронташ
І п’ять гранат знайшли в соломі?
Він ночував чужому домі,
Він двічі ранений. Він – наш!

Ми з нам по-своєму. А вам
Я все сторицею віддам:
В теплушки всіх, гайда в дорогу.
Хати ж з порогу до порогу
Спалю, стопчу – віддам чортам.

Ну як? Це ваш? Замовкли ви? –
Як лан колючої трави,
Хитнулось, втихло. Тільки очі
Горять дідівські і дівочі
І сльози матері – вдови.

Боєць підвівсь, як біль із ран,
На цей осуджений майдан,
Побачив даль – не теплий вирій.
Теплушок ряд у ночі сірій,
Світанку смертного туман.

В теплушках люди буз води,
Оці хлоп’ята і діди,
Ці матері – і в тебе ж мати, -
А ген за ними тліють хати,
Пожежі чорної сліди.

А кожен з них – сестра і брат.
Нащо їм холод ржавих грат?
Нащо їм сліз гіркі потоки?
І він вперед ступив два кроки:
- Стріляй! Розвідник я. Солдат.

Будь ласка, залишайте коментарі
 Голосов: 19 Просм.: 8463 Комментариев: 13
Категория:   Армия
Автор:  Я_патріотка16 апреля´08 11:53
 Вернуться наверх
Комментариев (13)
Оставляя комментарий, пожалуйста, помните о том, что содержание и тон Вашего сообщения могут задеть чувства реальных людей, непосредственно или косвенно имеющих отношение к данной новости. Пользователи, которые нарушают эти правила грубо или систематически, будут заблокированы.
Полная версия правил
Осталось 350 символов
Если вы не видите картинку с контрольными символами, это означает, что в вашем браузере отключена поддержка графики. Включите ее и перегрузите страницу.
Отсортировать по дате Вниз
Ирина  (аноним)  27.01.2019, 21:13
Оценка:  0
Ирина
Красивая певучая украинская речь.Живу в России 40 лет.С удовольствием нашла это стихотворение и прочитала мужу вслух.Не забыла произношение. Очень правдивый отрывок, комок в горле.
гость  (аноним)  15.12.2012, 22:23
Оценка:  0
гость
мне уже 32 года, но я помню это произведение со школы и каждый раз перечитывая его, именно этот урывок, слезы наворачиваются на глаза... наше поколение так не сможетттт
Казимир Боливарович  (аноним)  03.01.2011, 15:04
Оценка:  0
Казимир Боливарович
Хоть и называю украинский французским,но,такие вещи только на языке оригинала!!
Забава  (аноним)  05.05.2010, 12:34
Оценка:  0
Забава
согласна на 100% с Сергеем!!!!!!!!
Сергей  (аноним)  07.03.2009, 20:08
Оценка:  0
Сергей
Единственный украинский стих, урывок из которого помню до сих пор и наверное никогда не забуду. Просто берет за душу. Красивый наш язык, когда нет в нем национализма!!!
Салли  (аноним)  10.06.2008, 01:22
Оценка:  -1
Салли
Мне всю эту херню пришлось наизусть учить = (
=)  (аноним)  28.04.2008, 12:49
Оценка:  -1
=)
это Иван фарнко дыбылы
gorets  (аноним)  22.04.2008, 14:46
Оценка:  0
gorets
Мда... Настоящее искуство... Слёзы на глазах...
G-MAN  (аноним)  21.04.2008, 13:55
Оценка:  0
G-MAN
Это был один из самых длинных отрывков, которые я учил в школе, насколько помню, и он мне очень понравился!
Fiшk@_    21.04.2008, 02:45
Оценка:  0
Fiшk@_
Ой, спасибо автору, Андрей Малышко мой пра-пра дед)))
Реклама
Мы в соцсетях
Реклама
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее здесь