|← Старое
Новое →|
Дивні люди, що їздять у метро… Кожен день в одну й ту ж годину вони прокидаються, виходять з дому, заходять у метро і слухняно чекають прибуття потяга…. Куди б вони не їхали одне й те ж саме. Одним словом - дивні люди.
Одного разу і мені довелося бути серед них. Стояла я досить довго і в мене був час порозглядати все. Станції дуже похмурі і ,чомусь, змушують думати про всілякі проблеми. І спати дуже хочеться. На станцію прибув потяг. Хвиля людей ринулася до дверей, мене теж понесло цією хвилею. Пішла боротьба за можливість сісти. Всі, як найшвидше, хотіли зайняти місце. Таке враження, ніби у всіх цих людей вже продумана стратегія по «завоюванню» свого сидіння. Це все відбувалося так швидко, що я й не встигла схаменутися і залишилась стояти біля дверей. Але, як кажуть, хто не встиг, той запізнився. На всіх місць все ж не вистачило і я стала складовою якогось пазлу, пазлу з людей. Хтось так майстерно нас утрамбував, що здавалось, якщо вийде один, повалиться уся конструкція. Тому, я вирішила її зберегти і спробувати не ворушитись, хоча навіть, якщо б дуже сильно захотіла поворухнути, наприклад, мізинчиком, думаю, в мене це б не вийшло. Отже залишалось тільки одне: роздивитись «мій» потяг. На відміну від станції потяг був яскравим через величезну кількість реклам. Тут і вікна ставлять, і виставки проводять, і навіть китайській вчать. А люди, а от люди все ж дивні. Біля мене сидів чоловічок, низенький такий і трохи підстаркуватий, і ніс у нього був величезний, кирпатий. Всю мою поїздку він щось нервово шукав у своєму кейсі. Здавалось, що він щось забув удома, та навіть не намагався вийти з потягу, начебто його приклеїли до сидіння супер клеєм. З іншої сторони від мене стояли хлопець з дівчиною. Здавалось, що між ними вир кохання, та це було не так. У них це, начебто, на лобі написано було. Вона? Вона дуже хотіла, щоб він згодом став її чоловіком, але він… У нього в голові була зовсім інша штука. Він не кохав її, вона для нього – ще одна можливість самовираження. Всю дорогу вона про щось балакала до нього, а він тільки байдуже хитав головою «так» і «ні». Хлопець був зайнятий іншим, він перемовлявся з дівчатами навпроти. Перемовлявся очима, щоб «кохана» нічого не почула, а ті реготали, як коні. Навіть не знаю, що він в них побачив, мабуть нові спіднички сподобались. Я побачила ще жіночку, яка щось роздивлялась на своїй новій мобілці і хлопця, що роздивлявся її разом з тітонькою. Він, доречі, потім вкрав телефон, та я тоді була далеко за межами метро і докладно розповісти тобі про це не зможу. Багато цікавого ще потім сталося у цьому загадковому потязі, та я цього не бачила, бо не помітно для мене хвиля народу винесла мене «на берег» моєї станції і я пішла далі. А потяг все їхав, їхав, їхав.
Дивні, все ж люди, їздять у метро….
↑ Вернуться наверх
Полная версия правил